В чому проблема

Для звичайної людини, якій пощастило не мати проблем з паліативним лікуванням близьких чи рідних, паліативна медицина в Україні не є дуже помітною.В більшості випадків державного лікування пацієнта в такому стані, найчастіше після реанімації, стабілізують наглядають деякий час і потім віддають рідним додому або "Шукайте якийсь заклад який його прийме". Але вже навіть на цьому етапі виникають проблеми

Через велику кількість факторів, як то: маленькі зарплати, погана мотивація, велика завантаженість лікарень мала кількість ліків тощо, вже на етапі реанімації ми маємо появу пролежнів у пацієнтів які місцями досягають жахливих розмірів. Пацієнти втрачають велику кількість ваги в тому числі м'язової маси яку лежачій людині досить важко підтримувати та коли пацієнти потрапляють до нас перша думка яка спадає в голову — "з якого концентраційного табору їх привезли?"
‍

‍

Але реальність дещо інша, мало хто покаже вам реальні фотографії, та і ми не дуже хочемо кидатись провокативними фото. Та все ж ми говоримо про цю проблему не просто так, багато пацієнтів особливо в теперішній час війни це поранені військові які на жаль опинилися в такому стані. Шанс вийти з такого стану дуже не високий, але ми вважаємо що навіть якщо це пів відсотка чи менше ми повинні не здаватися і боротися до кінця заради кожного, або як мінімум зробити подальше перебування таких пацієнтів максимально комфортним.

А для цього не потрібно багато, потрібне нормальне харчування, а не глюкоза через крапельницю, потрібні стабільний моніторинг стану, звісно гігієнічний догляд (часто глюкозою годують, щоб пацієнт не ходив в туалет, а значить і прибирати не потрібно і не важливо що він потім матиме вагу 40 кг хоч здоровим важив біля 100), постійного перевертання, щоб не утворювались пролежні.

‍Якщо стан пацієнта хороший і немає пролежнів, критичної втрати ваги чи лікарняних інфекцій вже можна працювати над тим, щоб намагатись відновити дієздатність пацієнта. Бо ніхто не ризикне робити складну операцію на мозку людині з вагою в 40 кілограмів, вона цього просто не переживе.

Ми як Реабілітаційна Клініка Святенко не є богами медицини й точно не гарантуємо що 100% наших паліативних пацієнтів повернуться до нормального життя, оскільки в більшості це надскладні випадки за які навіть не всі закордонні колеги готові взятися, та все ж ми намагаємось людяно ставитись до кожного з них, спілкуватися з ними, вмикати їм фільми чи просвітницькі шоу аби їх перебування було максимально комфортним.

І цією статтею ми хочемо на своєму прикладі показати що не гарні стокові фото роблять ваш заклад хорошим, а людяність. Маємо надію цей приклад буде поширюватись на інші медичні заклади України.